5 политтехнологических мифов предвыборной кампании Порошенко

11.03.2019 295 0

Пиарщики президента провели впечатляющую работу, искусственно создавая мифы для поддержки рейтинга Петра Порошенко (укр.)

Один з мінусів передвиборчої кампанії діючого Президента в тому, що вона серйозно побудована на політтехнологічних міфах, а не реальному світі. Звісно як фахівець з комунікації, я не можу не захоплюватись професіоналізмом PR-команди Порошенка. Вони створили те, що в термінах піару називається «віртуальна реальність», коли події і вчинки оцінюють не такими, якими вони є насправді, а так, як це вигідно авторам міфів.

Проте як громадському діячу і виборцю, мені б хотілось конкуренції програм та ідей які пропонують кандидати, а не перегонів піарників різних штабів. Тому варто трохи розібратись в тому, як формуються міфи, і які з міфів задіяні в цій президентській кампанії.

Власне, щоб створити «віртуальну реальність» беруть набір реальних фактів, і створюють просте трактування цих фактів, замовчуючи чи перекручуючи окремі моменти. Потім через підконтрольні ЗМІ та прихильних лідерів громадської думки ці трактування багато-багато разів повторюють. Аж до тих пір, поки вони не стануть автоматичними, і люди будуть озвучувати їх не задумуючись. Якщо щоб знайти правду треба розбиратись в чомусь складному і заплутаному, та далекому від звичайного життя людини, — це ідеальне середовище для розвитку міфу.

Після багаторазового повторення якоїсь інформації, людина все одно в неї повірить. Можливо не в усю, але мислити вона буде так: «Ну якщо так часто говорять, то там точно щось є». Частим повторенням можна змусити повірити навіть у відвертий фейк, а у випадку міфів ситуація ще складніша, бо міф часто використовує реальні факти. Міфи створювались не лише навколо самого Порошенка, а і навколо його конкурентів.

Першим пішов міф про Садового і сміття. Якщо Ви почитаєте критичні коментарі про Садового як кандидата в президенти в соціальних мережах, то левова частина їх буде саме щодо проблеми сміття. «Завалить країну сміттям», «Не виніс сміття з дому» і т.д. Думаю навіть у вас виникла саме така перша асоціація.

Садовий був дуже невигідним для Порошенка потенційним політичним конкурентом. Популярний туристичний бренд Львова, фракція в парламенті і мережа осередків партії в регіонах давали Садовому серйозні шанси на обрання наступним президентом. Тоді була створена «сміттєва блокада», коли Львову закрили полігон для вивозу сміття в Грибовичах, і почали показувати це в ЗМІ, як особистий провал Садового.

Реальність така, що серйозні проблеми зі сміттям є в кожному обласному центру України. І поки що жодне місто цю проблему не вирішило. Поцікавтесь наприклад куди вивозять сміття з Вашого міста, і якому стані там звалище.

Вирішити цю проблему не просто, бо земля під нові сміттєзвалища в підпорядкуванні обласних адміністрацій і ОТГ, а не міст-обласних центрів. Станом на зараз в Україні працює 1 (один) сміттєспалювальний завод і жодного сміттєпереробного. Проект такого будівництва погоджує не міська рада, а Міністерство регіонального розвитку, очільники якого можуть бути з конкуруючих партій, і таке погодження не видати.

Але розбиратись в кількості заводів, і причинах їх відсутності складно. Простіше повірити тій інформації, яку ти отримуєш зі ЗМІ чи читаєш у фейсбуці в постах лідерів думок.

«Віртуальність» сміттєвого міфу гарно прослідковується по тому, що ядро підтримки Садового як кандидата в Президенти було у Львівській і Тернопільській областях. Тобто там, де якби ця проблема була реальною, його б підтримували найменше, бо мали б гостріше її відчувати.

Другою жертвою політтехнологів став Анатолій Гриценко, який з 2005 по 2007 рік, сам, особисто розікрав і розвалив всю українську армію. Принаймні саме в такому міфі нас намагаються переконати.

Тут взагалі для міфів ситуація ідеальна, оскільки мова йде про події 12 річної давнини, коли мало хто вже пам’ятає, що там насправді було.

Вже забули і про Скнилівську трагедію, і про те, як ракета військових влучила в будинок в Броварах, і про те, як під час навчань збили пасажирський літак Ізраїлю, і перші вибухи боєприпасів Новобогданівки на майже 4 млрд грн. збитків. Все це реальний стан армії початку 2000-х років, перед тим як Гриценко стан міністром оборони.

Військові експерти набагато спокійніше характеризують Гриценка в якості міністра оборони. Зокрема, згадують позитивні зміни в адміністративній структурі, покращення умов для офіцерів та збільшення фінансування підготовки авіації та ПВО. Власне військові саме з цих галузей наразі найбільше підтримують Гриценка.

Тобто знову ми бачимо, як реальний досвід людей суперечить тому віртуальному образу, який формує PR-команда Президента.

Звісно і щодо Петра Олексійовича піарники попрацювали на славу. Їх силами він став «яструбом», який «єдиний може зберегти країну» та має «реальні здобутки». Ці тези лежать в основі рейтингу Порошенка, і всі вони є політтехнологічними міфами. Ви певно мали чути цю заяву: «або Порошенко, або Путін». Вона має переконати Вас в тому, що Петро Олексійович це єдиний хто буде продовжувати боротись проти військової агресії Росії. І це просто фантастичний приклад підміни реального образу віртуальним, який має увійти в усі підручники з піару.

Порошенка зараз «продають» виборцям, як військового лідера. Проте, якщо сісти і спокійно проаналізувати політичні рішення проти Росії останніх років, то як раз команда Президента завжди займала помірковану позицію в питаннях війни з РФ. Згадайте як у 2014-2017 роках нас переконували: воєнний стан вводити не можна, візові обмеження для громадян Росії це погано, блокування постачання електроенергії і товарів на окуповані території це шкідництво. В усіх цих моментах, Порошенко вів себе більш ніж миролюбно, чітко відстоюючи потребу вести переговори, бо «військового вирішення проблеми немає». Практично всі радикальні кроки були ініційовані іншими політичними силами і підтримані БПП, лише після значного розголосу і тиску.

Фактично за рік, з головнокомандувача, якого критикували за нерішучість, Порошенку зліпили образ «яструба». Все те, що раніше було «не можна», «недоцільно» і «шкідливо» вводиться і запроваджується з особистої ініціативи Президента. Навіть такий страшний «воєнний стан».

Не менш фантастичним, є уявлення що «Порошенко єдиний, хто може зберегти країну». Ця теза мала б під собою серйозне підґрунтя у 2014 році, коли ранок кожної людини починався з тривожного перегляду новин, де в черговій області захоплювали обласну адміністрацію. Але якщо знову ж таки спокійно і вдумливо розібрати фактаж, то виникає парадокс. Так, Росія все ще загрожує Україні. Так, в нас все ще у владі окремих регіонів знаходяться проросійські сили. Але саме ці сили наразі забезпечують підтримку кампанії Порошенка. І Кернес в Харкові, і Труханов в Одесі, які були лідерами місцевих проросійських сил наразі відкрито агітують за діючого Президента.

Окремим міфом є категорія реальних здобутків Президента. Фактично, він виглядає наступним чином – все що хороше відбулось в країні, це особиста заслуга Петра Олексійовича. Ви ж бачите децентралізацію, патрульну поліцію, зміни в державних закупівлях, медичну реформу? Ну от, беріть і голосуйте за Порошенка.

Реальність в тому, що реформа не робиться однією людиною. Її роблять сотні і навіть тисячі людей. І навіть за участі в цьому процесі Президента, він лише один з тисяч тих, хто робив реформу.

Проте і тут ми бачимо високому майстерність піарників Порошенка. Як тільки в якійсь сфері намічається успіх, там вже є Петро Олексійович з великим прапорцем, щоб застовпити цей успіх за собою. Він просто майстер з одноосібного присвоювання результату спільної роботи багатьох.

Антикорупційні і міжнародні громадські організації просувають безвіз? Терміново очолити і зробити своїм. Філаретдомовляється з Варфоломієм про томос? Порошенко вже летить в Стамбул. Міська рада за гроші інвесторів збудувала нову школу? Петро Олексійович вже перерізає червону стрічку на відкритті.

В міфі про «реальні здобутки Порошенка» правда все, крім масштабу і згадки про те, що це не одноосібні здобутки Петра Олексійовича, і що незалежно від результатів виборів, всі ці люди, які робили реформи, все одно продовжать їх робити.

Чи залишаються аргументи підтримки Порошенка на другий термін, якщо забрати всі ці міфи? Питання суб’єктивне, і кожному самостійно доведеться знайти на нього відповідь. Але принаймні тепер вона буде залежати тільки від вашої оцінки, а не від результатів роботи політтехнологів.

Александр Равчев

Читайте также: